Проблеми етномузикології

ВЕСІЛЬНІ ТРАДИЦІЇ ПОБОЖЖЯ: ВИДОЗМІНИ СЦЕНАРІЮ І СТАЛІСТЬ МЕЛОТИПОЛОГІЇ В ДІАХРОНІЧНОМУ ЗРІЗІ (1861–2023)

2026-01-13T14:14:12+02:00

Обряд східноподільського весілля потрапив в об’єктив уваги дослідників ще із середини ХІХ століття. Сьогодні етномузикологія має в розпорядженні серію автономних обстежень, виконаних у п’яти селах Побожжя (басейн Південного Бугу) на історичній відстані у 160 років – це колекції 1861, 1930, 1967, 2023 років фіксації, зіставні за глибиною етнографічних описів та кількістю пісенних творів (сумарна їх кількість – приблизно 1400 одиниць). Це дає дослідникові інструмент для хронологічних порівнянь старших і новіших записів.

У статті матеріали п’яти зібрань розглянуто в етнографічному та мелотипологічному аспектах. Версії п’яти локальних сценаріїв систематизовано в порівняльній таблиці з метою пошуку регіонального інваріанта. Ілюстровано реєстр персонажів та їхніх переміщень між обрядовими локусами. Установлено видозміни весільних обрядів за останніх півтора століття (втрата архаїчних елементів, розважальне переосмислення окремих епізодів) на тлі збереження базової структури локального сценарію (обряди суботи-неділі-понеділка) та символіки головних аксесуарів (коровай, гільце, вінок, головні убори, поведінкові стереотипи персонажів).

Повний реєстр весільних мелоформ Побожжя – 14 типів – представлено новими транскрипціями мелодій зі с. Чагів (публікуються вперше). Локалізацію мелоформ показано на двох мапах. За функцією в обряді східноподільські мелотипи діляться на (А) підгрупу тирадних мелоформ (5 видів та зачинна формула), які коментують обряди й керують ними, і (Б) підгрупу строфічних мелоформ (8 видів), які часто мають спеціалізовану ліричну функцію. Кожен мелотип вивчено з погляду його питомої ваги / співвідносної потужності в обряді (поняття, запозичене з етнолінгвістики), що визначається за кількістю поетичних текстів, поєднаних із цим мелотипом.

Підтверджено ідентичність старих і нових пісенних текстів та форм наспівів, утримувану протягом 160 років. Це свідчить про глибоку консервативність музичного мислення сільських співаків, яка й забезпечує народним пісенним творам обрядової функції історичну тяглість, тривання в довгому історичному часі.

Важливий методологічний висновок: ритуали та музичне наповнення традиційного весілля українців мають стати полідисциплінарним об’єктом як поле перетинів різних рівнів ритуального тексту (обрядодії, персонажі, атрибути, музичний супровід, пісенні сюжети та їх сполучення з типами мелодій тощо).

У ПОШУКАХ ЕПІЦЕНТРУ ТВОРЕННЯ ВЕСІЛЬНОЇ ЛІРИКИ: ПІСНІ ШЕСТИДОЛЬНОЇ ОСНОВИ МІЖ ПОДІЛЛЯМ І НАДДНІПРЯНЩИНОЮ

2026-01-13T14:19:43+02:00

Стаття продовжує серію досліджень весільних пісень шестидольної строфічної основи ‹V*63 › у центра- льних регіонах України – на межі Східного Поділля та Наддніпрянщини. Особливість цього пісенного ма- сиву – домінування в текстах не традиційного коментування обрядодій, а лірико-психологічних мотивів, які дозволяють зарахувати цю групу творів до субжанру ліричних весільних пісень (ЛВП). Регіональний кор- пус ЛВП має й особливі структурні характеристики – похідну цезуровану модель віршування – ‹V{445,6}›. Ці ознаки протиставляють центральний субмасив ‹V*63 › його північному (поліському) субмасиву, якому властивий широкий діапазон обрядових сюжетів та довільний характер варіювання ритмосилабічних форм.

Головним об’єктом аналітичного розгляду є весільні тексти. База дослідження складає 125 зразків, відібраних із близько 400 польових записів Вінниччини, Хмельниччини, Кропивниччини, Правобережної та Лівобережної Черкащини таким чином, щоби представити два окраїнних сектори регіону – поріччя Середнього Дніпра на сході та Південного Бугу на заході.

Аналіз проведено у двох напрямках: (а) вивчення корпусу подільсько-наддніпрянських сюжетів і (б) вивчення силаборитмічної будови текстів – алгоритму коливань похідної формули ‹V{445,6}› у сюже- тних групах. Виконано статистичні підрахунки коливання формул в межах певних сюжетних груп. Укла- дено карти ареалів сюжетів і силабічних формул у їх кореляції з сюжетами.

Картографування виявило відмінність репертуарів і панівних силабічних формул у двох річкових ба- сейнах. Таким чином, центральний субмасив ліричного весільного співу, який у межах макроареалу ‹V*63 › виглядав відносно монолітним, при детальнішому розгляді виявився поділеним на два осередки – традиції Східного Поділля та групи Наддніпрянських стилів.

Стаття має додатки: А–Г – аналітичні таблиці; Ґ – нотації (7 прикладів); Д – 2 мелогеографічні карти. Картосхеми також доступні для перегляд у додатку Google MyMaps (https://www.google.com/maps/d/u/0/edit?mid=1bqjUjXx3IQyD0hedRw1U6_05oPDvSWY&usp=sharing).

МЕЛОТИПОЛОГІЯ ЗИМОВИХ ОБРЯДОВИХ НАСПІВІВ У МЕЖИРІЧЧІ ВОВЧОЇ, ОРЕЛІ ТА СІВЕРСЬКОГО ДОНЦЯ

2026-01-13T14:22:26+02:00

У статті розглянуто зимовий пісенний фольклор новопоселянської традиції межиріччя Орелі, Вовчої та Сіверського Донця – території пізнього заселення (XVI–XVII ст.), яку характеризує складений тип культури. Традиція цього регіону вирізняється осередковістю та багатошаровістю.

Джерельну базу становлять 290 зразків, що походять із 80 населених пунктів 24 районів трьох південно-східних областей України. Це матеріали власних польових записів авторки, доповнені опублікованими й архівними зразками. Дослідження оперте на методи мелотипології (типологічний, ладофактурний і ритмічний аналіз) і сучасної мелогеографії. Систематика і кодування зимових мелоформ впроваджено згідно з реєстром І. Клименко (2017).

Основу зимового календаря становлять кілька жанрових груп: форми-примітиви дитячого репертуару, класичні щедрівки, різдвяні канти та новотвори християнського змісту.

Найпоширенішими на всіх обстежених територіях є колядки і щедрівки дитячого репертуару (так звані форми-примітиви) з чотиридольними та тридольними основами. Також масово зафіксовані «меланкові» щедрівки з 6-складовими формулами. Спільний фонд таких творів – понад 120 зразків.

Серед творів, які виконували дорослі, на першому плані перебувають щедрівки, які належать до групи текстів із віршем у ритмі диспондея та рефреном, розспіваним у 6-дольному метрі (становлять понад третину фонду записів). Установлено два щільних осередки побутування таких щедрівок у варіанті з розпростореним рефреном: на історичній території Слобідських земель (з півночі на південь за течією Сіверського Донця) та у селах уздовж р. Оріль. З десяток зразків правобережних «меланок», локалізованих у басейнах річок Вовчої та Мокрі Яли, сигналізують про впливи, що походять із середньонаддніпрянської зони. Близько 70 творів належать до групи різдвяних кантів або новотворів християнського змісту. Серед них «миколаївські» колядки (кантової природи) виступили маркером продовження потенційних впливів
слобідської культури у селах, розташованих уздовж Сіверського Донця. Зимова пісенність демонструє перевагу вузькоамбітусних ладів у давніх зимових мелотипах та більш широкі діапазони у новіших строфічних формах. Типовим є двоголосний виклад, переважно в терцію, зі спорадичним розходженням голосів й утворенням триголосних акордів, або ж оздоблений тонким голосом в октаву. Цікаві ладофактурні варіації найвиразніше виступили в басейнах Сіверського Донця, Орелі та Вовчої. Це засвідчує їх роль як перехідних зон між середньонаддніпрянською та слобожанською традиціями.

Порівняння мелогеографічних карт підтверджує дифузний характер культурних процесів і осередковість новопоселянської традиції.

Стаття включає Додатки: А – таблиці, Б – 24 нотні транскрипції, В – 4 картосхеми.

ТРАДИЦІЙНА БАЛАДА ТА ЗИМОВА ОБРЯДОВІСТЬ У КАРПАТАХ

2026-01-13T14:32:18+02:00

У статті розглянуто місце традиційної балади в зимовій обрядовості карпатських українців, а також наведено приклади з румунської етнографії. Серед різдвяних пісень можна натрапити на чимало колядок з епічною складовою, що малюють картини, у яких господар – воєвода, перед яким схиляють голови «невірні царі», його жінка – заможна господиня, якій слуги приносять із полювання дев’ятирогого тура, син – гордий паночок, перед яким танцює «полоняночка, царева дочка». В усіх цих колядках господарям бажають Божого благословення, здоров’я, багатства. Водночас колядковий репертуар охоплює й тексти з драматичними баладними сюжетами. Балада про повернення милого чар-зіллям може супроводжувати гуцульський колядницький танець «кругльик». Під час гуцульського колядницького «пльису» іноді виконують баладу про голуба з голубкою. У Великому Ключеві (гуцульсько-покутське порубіжжя) цю баладу включено в цикл колядок удовиці, її виконують із колядним рефреном «Гой, дай... Же!». На гуцульсько-покутському
порубіжжі та на Бойківщині зафіксовано колядку про те, як свекруха пригощає сина вином, а невістку полином, син і невістка, обмінявшись напоями, вмирають разом. Її також виконують із традиційним колядним рефреном. Колядки описують і те, яким має бути життя господарів та їхніх дітей, і те, що в жодному разі не повинно з ними трапитися. Саме тому колядку-баладу про свекруху-отруйницю колядують парубкові, про смерть брата від прокляття сестри – господарям тощо. Під час ключових святкових днів традиційного календаря люди знов і знов «вдихають життя» в давні сакральні сюжети (колядки про створення світу, про розп’яття Ісуса Христа), а інколи – і в епізоди національної історії. Виконання балад на Різдво виявляється не менш важливим, оскільки в баладі вирішуються вічні питання добра і зла, дається моральна оцінка вчинкам баладних героїв – переважно звичайних людей. У цьому ми бачимо ще одну функцію балади в різдвяній та новорічній обрядовості – висвітлення й осмислення ситуацій, вельми важливих для життя традиційного суспільства, як-от «антиповедінки» і ритуальних заборон.

ЗВУК ЗВ'ЯЗКУ: ПРАМОВА, МУЗИКА ТА МІЖВИДОВА КОМУНІКАЦІЯ У ЗАХІДНО-МОНГОЛЬСЬКИХ ПАСТУХІВ

2026-01-13T14:36:57+02:00

У статті досліджується складна взаємодія ритмічних, часових, структурних, мелодійних, вербальних та тембральних особливостей, властивих (цим) спеціалізованим во-
кальним формам (співам пастухів).

Основний результат дослідження. Спів пастухів у Західній Монголії осмислений не лише як музична традиція, а як високоспеціалізований, культурно розвинений код вокальної комунікації, оптимізований для ефективної міжвидової взаємодії.

По суті, він функціонує як потужна культурна технологія, необхідна для регулювання поведінки тварин та забезпечення економічної стабільності кочового скотарства.

Крім того, аналіз порушує важливі питання стосовно формульних мелодій, їх передання від покоління до покоління та територіального поширення, тим самим встановлюючи критичне впорядкування даних (порядок денний) для майбутніх досліджень.

НАРОДНО-ІНСТРУМЕНТАЛЬНА ПРОГРАМНА МУЗИКА: ТВОРИ НА СЮЖЕТ «ЧАБАН ЗАГУБИВ ВІВЦІ» У ПРИЧОРНОМОР’Ї ТА КАРПАТСЬКОМУ РЕГІОНІ

2026-01-13T14:43:17+02:00

У статті розглянуто належні до жанру народної інструментальної програмної музики твори на сюжет «чабан загубив вівці», показові для пастуших спільнот Причорномор’я й Карпат, а також його паралелі в інших євразійських традиціях. Проаналізовано структурні й стильові особливості жанру, зокрема, поєднання повільної, вільноритмічної імпровізації зі швидкою танцювальною частиною, використання певних ладів і регіональних модусів, залучення звуконаслідування та сигнальних прийомів. Ці риси формують наратив, переданий винятково інструментальним виконанням як різновид оповіді без слів.
Порівняльний аналіз засвідчує наявність споріднених традицій в етнічній музиці кримських татар, румунів, українців Карпат, угорців, у клезмерському єврейському репертуарі та у кочових скотарських культурах Євразійського степу – від Казахстану й Киргизстану до Алтаю та Сибіру, де програмна музика значно розвиненіша й охоплює ширший спектр тем – від звуків природи до епічних і героїчних наративів. Наголошено на історичній глибині жанру, простежено його витоки щонайменше до XVII століття та розглянуто можливі впливи з боку перської культури, відстежено наявні риси, засвоєні з ісламської цивілізації, та звернено увагу на відлуння степових східних культур, що є наслідком міграції народів та міжкультурного обміну.
Проаналізовано як сольні варіанти виконання, так і професійні ансамблеві інтерпретації, а також регіональні версії – музичні оповіді та танцювальні форми. Здійснений аналіз виявляє роль цього жанру як своєрідного культурного мосту, що сприяє збереженню колективної пам’яті й передачі традиційних знань та забезпечує міжкультурну комунікацію між пастушими спільнотами, долаючи мовні й етнічні кордони. Твір на сюжет «чабан загубив вівці» як зразок програмної музики («музики для слухання» за Ігорем Мацієвським) виразно демонструє здатність абстрактної у своїй основі інструментальної музики передавати складні сюжети, емоції та соціальні взаємодії, а також свідчить про можливі історичні зв’язки між пастушими спільнотами Євразії.

ТЕХНІКА ГРИ НА БУБНІ НА ЛІВОБЕРЕЖНІЙ УКРАЇНІ: ОПИС ТА СПОСІБ ГЕОМЕТРИЧНОЇ ТРАНСКРИПЦІЇ

2026-01-13T14:46:11+02:00

Бубон – традиційний музичний ударний інструмент українців (за міжнарод- ною системою музичних інструментів Еріха Горнбостеля – Курта Закса він нале- жить до одномембранних рамних барабанів H.-S.211.311), відомий чи не в усіх частинах українських етнічних земель. Попри його велику популярність, досі не було створено послідовного опису техніки гри на ньому.

Стаття є першою спробою систематизації та детального опису технічних прийомів, властивих музичним традиціям Лівобережної України. Свої пропозиції автор сформував після вислуховування кількох сотень архівних та опублікованих аудіо- та відеозаписів, а також на основі безпосередніх спостережень за грою десятків традиційних музикантів-бубоністів Лівобережжя, зроблених упродовж 2014–2025 років. Аналіз цих запи- сів дозволив вловити типові ритмічні патерни та їх комбінації, виокремити кілька технічних прийомів гри та виявити їх регіональні особливості, зауважити, які виражальні засоби музиканти обирають для виконання рі- зного репертуару.

Відомі в літературі академічні нотації інструментальних танцювальних творів за участі бубна часом доволі точно передають ритмічний малюнок, але не фіксують прийомів гри, а отже, не дають уявлення про техніку виконання, що робить неможливим відтворення таких п’єс із нот. Іноді транскриптори помилково приписували певні ритмічні лінії іншим інструментам. Аби усунути ці проблеми, автор розробив альтернативний спосіб графічної фіксації партії бубна – це компактне позначення п’яти ключових прийомів гри з допомогою невеликого набору символів (7 видів), поєднаних із характерними ритмічними патернами. Цей спосіб пропонується називати геометричною транскрипцією (ГТ). Комбінації символів дозволяють передати всі способи гри та всі види ритмічних малюнків танцювальної культури Лівобережжя.

Ці аналітичні розробки автор апробував у власній виконавській практиці гри на бубні та її викладанні (у форматі групових майстер-класів та індивідуальних занять, підготував близько 300 учнів й учениць). Отримано позитивні результати: геометрична транскрипція значно пришвидшує сприйняття та повторення прийомів учнями.

Пропонований варіант запису партії бубна потребує доопрацювання в деталях і вдосконалення задля можливості запису технічних прийомів гри з інших музичних традицій (наприклад з Правобережного Полісся), але вже й у цій формі може увійти в широкий обіг.

ОЦИФРУВАННЯ АНАЛОГОВИХ АУДІОЗАПИСІВ ТА ЦИФРОВІЗАЦІЯ ЕТНОМУЗИЧНИХ КОЛЕКЦІЙ: БАЗОВИЙ НАВЧАЛЬНИЙ КУРС

2026-01-13T14:49:06+02:00

У статті висвітлено актуальні проблеми оцифрування експедиційних записів та цифровізації фольклористичних архівів. Запропонований базовий навчальний курс «Оцифрування аналогових аудіозаписів етномузичних колекцій» підготовлено на основі накопичених знань і практики у Проблемній науково-дослідній лабораторії етномузикології Національної музичної академії України, а також на підставі рекомендацій щодо збереження аудіоспадщини Міжнародної асоціації звукових та аудіовізуальних архівів (The International. Association of Sound and Audiovisual Archives). Окрім цього, було враховано досвід відповідних українських та європейських наукових інституцій (Польщі, Литви, Словенії). Розміщення курсу на google-сайті з додатками на хмарному ресурсі з рецензованим доступом користувачів дозволяє постійно актуалізувати інформацію та досвід із вказаної проблематики. Курс створено вперше, і його мета – заповнення прогалин у знаннях техніків, менеджерів та аудиторів проєктів з оцифрування та цифровізації фольклористичних архівів. Він стане практичним інструментом для підготовки кадрів у галузі цифрової гуманітаристики та збереження культурної спадщини.