Проблеми етномузикології

Опозиція «своє – чуже» в обрядовій меліці Полісся: консерватизм жіночого репертуару і креативність сільських скрипалів Пінщини

Ірина Клименко — 2024-12-30

Опозиція «своє – чуже» є одним з критеріїв, за яким певні людські спільноти відокремлюють себе від інших. «Свої» гуртуються навколо певного центру або території. Цей принцип діє і на полі етнічної музики. Тема актуалізувалася у зв’язку із сучасними міграціями представників різних етнічних груп і стала об’єктом наукових дискусій. Та в традиційній культурі проблему «свій – чужий» усвідомлювали й на внутрішньому рівні, у стосунках регіональних підгруп одного етносу. Під час етнографічних польових обстежень Полісся – краю, розташованого на північній межі української (за мовними ознаками) етнічної території – мешканці суміжних локусів і досі часто наголошують, що їх мова та пісні відрізняються від сусідніх. Такі стосунки особливо характерні для Полісся, відомого добрим збереженням стародавніх шарів традиційної культури (у тому числі реліктів давньої обрядової музики) та дрібним членуванням терену на культурні ареали. Лінґвістичні й мелогеографічні мапи, ізолінії яких корелюють з археологічними поділами давніх культур, дозволяють «опустити» хронологічну планку формування певних поліських територіальних спільнот до часів родоплемінного строю та княжої доби. У статті досліджено землі на правобережжі Прип’яті, у секторі нижніх течій річок Стир (Пінщина, адміністративні центри Пінськ і Зарічне) та Горинь (Нижнє Погориння, адміністративні центри Столин і Дубровиця). Ці два локуси вирізнено в Атласі української мови (1988, т. 2). Польові записи Ірини Клименко 1980–1990-х та 2010-х років у цих місцевостях показують, що світ жіночої обрядової пісні (веснянки-заклички, веснянки-танки, кустові, жнивні, весільні) у цих двох сусідніх територіальних утвореннях був виразно протиставним: жіночий репертуар виступав чітким культурним маркером кожного з колишніх «племен». Отже, ці два локуси відповідають опозиції «своє – чуже». Менш контрастним є пісенний репертуар місцевих весільних обрядів: у двох локусах виявлено чотири спільних ритмічних типи весільних мелодій. Однак все ж протиставних ознак більше: на Пінщині відомі ще шість ритмічних типів (загалом пінчуки мають 10 видів мелодій), яких не знає Погориння. Контрастним є й звукове наповнення тих самих типів весільних ритмокомпозицій у двох спільнотах – вони задіюють різні звукові шкали. Мелодіям Пінщини властива терцієва основа, мелодіям Погориння – квінтовий звукоряд. У статті ці відмінності проілюстровано численними прикладами та локалізовано на типологічній карті. Усе ж «репертуарний кордон» між названими традиціями не є непроникним. Зафіксовано культурні контакти між мешканцями сусідніх територій – це стильові впливи, скеровані з Нижнього Погориння на Пінщину. Так, репертуар кількох сільських скрипалів південної Пінщини (колишнього Зарічненського району) включав, окрім терцієвих мелодій «свого племені», ще й сусідні квінтові. Цьому сприяв мандрівний характер певних видів сільського музикування – колядування, супровід весілля – поза межами «свого» середовища, у сусідніх селах. Ширша географія музичної діяльності скрипалів обумовила наповнення їх репертуару «чужими» мелодіями. Ймовірно, процес їх засвоєння йшов «від скрипаля до скрипаля» (подібно до способу поширення танцювальної музики, але в значно менших масштабах). Культурними продуктами репертуарної асиміляції стали весільні пісні з віршовими основами V*6, V*553 та V*53. Наприкінці статті «внутрішні» культурні стосунки колишніх сусідніх племен прокоментовано в контексті макроареалогії певних пісенних форм. Такий погляд відкриває нові ракурси й перспективи дослідження, зокрема, дає відносні хронологічні орієнтири щодо історії формування окремих явищ пісенної морфології.

Трансмісія скрипкової традиції на прикладі діяльності гуцульського народного скрипаля Івана Меніва

Ярема Павлів — 2024-12-30

У пропонованій статті висвітлено особистість і творчу діяльність славетного гуцульського скрипаля Івана Меніва «Менюка» (1910–1984). Дослідження охоплює біографічні відомості про музиканта; жанрову класифікацію його репертуару; етномузикознавчий аналіз окремих різножанрових зразків, зафіксованих від скрипаля на аудіо; характеристику та порівняння виконавських манер, які практикував І. Менів. На основі зіставлення давнішої та новішої виконавських манер арґументовано спрямованість І. Меніва на адаптацію до сучасних йому художньо стильових норм інтерпретації «Гуцулки», еволюцію в ладовому структуруванні й техніках виконання цього танцю. Не менш важливого значення надано ролі І. Меніва у відтворенні й передачі представникам молодших поколінь тематизму та художньо-стильової естетики раритетних жанрів гуцульської традиції. Наведено паралелі між інтерпретаціями творів тих самих жанрів різними скрипалями, у результаті чого визначено спільні та відмінні якості гри представників однієї традиції. Автор статті постулює гіпотезу щодо трансформації значного пласта танцювально-приспівкових гуцульських коломийкових мелодій із жанрової групи «до танцю» в жанрову групу «до співу» і наголошує на цінності збережених зразків виконання цих мелодій у давній манері, яку музичний фольклорист М. Тимофіїв зафіксував від І. Меніва у 1975 році.

Весільні пісні басейну Нижньої Прип’яті в межах України: типологічна характеристика і місцева інтерпретація

Євген Єфремов — 2024-12-30

У статті представлено весільну пісенно-обрядову традицію частини українського Полісся, розташованої у пониззі Прип’яті та її приток — річок Уж і Тетерів. Це північні землі сучасної Київщини. До недавнього часу весільна обрядова система цієї території зберігала багато архаїчних елементів, які також виявляються у весільних мелодіях. Основною метою статті є огляд весільного пісенного репертуару з точки зору ритмокомпозиційної структури та типології (втім, увагу приділено й іншим рівням музичної організації пісень). З’ясовано, що повний місцевий набір типових весільних мелодій загалом відповідає музично-типологічній системі центральнополіського весілля. Характерною рисою весільних пісень цієї частини Полісся є значне переважання двомірного принципу ритмічної організації над тримірним. Унаслідок цього спостерігається активне використання варіантного потенціалу в процесі ритмічної та мелоінтонаційної реалізації наспівів. До цього додаються непередбачувані ситуації, які іноді виникають під час завжди живої весільної дії, а також традиційне прагнення місцевих співачок до індивідуального орнаментального варіювання. Усі ці чинники створювали умови для виникнення несподіваних трансформацій окремих обрядових мелодій або навіть нових їх текстових і композиційних варіантів. У статті прокоментовано кілька таких трансформованих зразків. Текст статті доповнено авторськими нотними транскрипціями пісень, зібраних автором від мешканців окресленої території впродовж 1978–2019 років, як самостійно, так і в межах різних фольклорно-етнографічних експедицій.

Районування типів музичних форм весільних пісень у межиріччі Орелі, Вовчої та Сіверського Дінця

Катерина Жук — 2024-12-30

У статті досліджуються весільні наспіви, що побутують на одній з локальних територій степової України – у басейнах річок Орелі, Вовчої та Сіверського Дінця. Ці землі знаходяться на межі між Слобідщиною та Середньою Наддніпрянщиною, тому вважаються перехідною зоною. Історики й археологи справедливо визначають ці два великі регіони України, як території пізнішого заселення українцями, тому місцеві етнокультурні традиції цікаві з двох точок зору – як вони пов’язані з традиціями двох сусідніх регіонів та який вплив на них справили історичні події останніх століть. У контексті вивчення музичних весільно-обрядових традицій закономірно виникають запитання: наскільки та в яких формах збереглися тут давні обрядові наспіви; як історичні обставини, плинність і розмаїтість місцевого етносоціального середовища вплинули на зміст і мелодичну будову весільних пісень; які відмінності спостерігаються у музичних формах весільних наспівів цієї місцевості у зв’язку з їх функціонуванням у перехідній етнокультурній зоні. У висвітленні цих питань авторка статті спирається на наукові методи й досвід вітчизняних дослідників-типологів, застосовуючи на практиці метод картографування музичних форм. Додатки до статті демонструють позитивні результати використання насамперед типологічного методу дослідження та картографування обрядових мелодій, яке для окресленого терену Степової України здійснюється вперше.

Польові багатоканальні записи в архіві Київської лабораторії етномузикології (1983–2024)

Олег Коробов — 2024-12-30

Стаття присвячена огляду колекції багатоканальних аудіозаписів народного багатоголосся, яку самовіддано фіксували у своїх експедиціях етномузикологи та студенти Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського. При опрацюванні фондів Київської лабораторії етномузикології були встановлені не описані раніше факти багатоканальних записів (1983 – поч. 2000). Основний масив колекції згромаджено в еру цифрової аудіофіксації (з 2009 року й донині). У статті також наведено власний доробок автора, як звукооператора понад 75-ти сеансів цифрового багатоканального запису. Опис представлено у вигляді таблиць для кожного випадку аналогового і як зведена таблиця для цифрових багатоканальних записів.

Аудіовізуальні колекції музичного фольклору в умовах воєнного часу: проєкт серверної інфраструктури для зберігання цифрових даних

Олександр Кропивний — 2024-12-30

У статті представлено досвід розробки та впровадження серверної інфраструктури для зберігання цифрових аудіовізуальних колекцій українського музичного фольклору. Особливу увагу приділено технічним аспектам збереження, резервного копіювання та забезпечення доступності даних в умовах воєнного часу. Основою запропонованої системи є мобільна архітектура, що забезпечує швидке переміщення серверів та їх відновлення без втручання адміністратора. Реалізація системи базується на використанні файлової системи ZFS для забезпечення надійності та цілісності даних, а також технології RAIDZ для захисту від апаратних збоїв. Важливу роль відіграє застосування принципу резервного копіювання 3-2-1, що включає створення кількох копій даних на різних носіях, зокрема в хмарному середовищі. Для віддаленого доступу до даних застосовано протокол WireGuard, що забезпечує безпечний VPN-зв’язок між користувачами та серверами. Запропонована серверна інфраструктура вирішує ключові проблеми, з якими стикаються українські етномузикологи та культурні інституції під час роботи з цифровими архівами: зберігання великих обсягів аудіовізуальних даних, організація автоматизованого резервного копіювання та можливість оперативного доступу до колекцій. Особливістю системи є її здатність до масштабування, що дозволяє використовувати її як на локальному рівні, так і в рамках загальноукраїнського цифрового репозиторію. Апробацію пропонованих підходів проведено на матеріалах Лабораторії етномузикології Національної музичної академії та приватних записах її співробітників. Практичні дії демонструють ефективність створеної інфраструктури для забезпечення збереження культурної спадщини, особливо в умовах нищівних загроз під час війни.

Багатоликий ревайвалізм: питання історії та термінології

Ольга Вєлічкіна — 2024-12-30

У статті розглядаються історія та форми фольклорного ревівалізму в його соціокультурному контексті та проводяться паралелі між його проявами в різних країнах і різних історичних епохах. Послідовно аналізується американський фолк-ревайвл, історичні типи європейського ревівалізму, ревівалізм у республіках колишнього СРСР, приклади сучасної європейської, зокрема, французької поведінки з нематеріальною культурною спадщиною. У зв’язку з цим видається важливим розгляд питань термінології та визначень, а також варіантів та обмежень використання різних термінів. Паралельно у статті порушуються питання, пов’язані з відображенням проблематики ревівалізму в етномузикологічних дослідженнях і місця цієї проблематики в загальній картині сучасної етномузикології та пов’язаних з нею дисциплінах.

Наратив козацького духу: народна пісня «Ой на горі та женці жнуть» та її переспів Jerry Heil «#МОСКАЛЬ_НЕКРАСІВИЙ»

Надія Попик — 2024-12-30

Дослідження наративу козацького духу в сучасній українській культурі, зокрема у музичній індустрії, зумовлено його актуалізацією в медійному просторі, особливо під час повномасштабного вторгнення росії на територію України. Цей наратив інтерпретовано у народній історичній козацькій пісні «Ой на горі та женці жнуть» та її сучасному переспіві виконавицею Jerry Heil (2022) «#МОСКАЛЬ_НЕКРАСІВИЙ». Семіотичний аналіз поетичних текстів пісень проведено за теорією символічної соціальної взаємодії К. Берка на ґрунті історичного та політичного розвитку української держави.

Із піснею до засвітів незнаних… Пам’яті Валентини Пономаренко (1955 – 2024)

Олена Шевчук — 2024-12-30

20 січня 2024 року передчасно завершилося земне життя Валенічтини Миколаївни Пономаренко – фольклористки, науковиці, музичної редакторки, співачки (в автентичному стилі), світлої та мудрої людини. Наукова фольклористична спільнота втратила невтомну працівницю на ниві вивчення, пропагування, укладання фундаментальних видань української народної музики.

Вовчак Андрій, Довгалюк Ірина. Фольклористична практика

Галина Пшенічкіна — 2024-12-30

Фольклористична школа Львівського національного університету імені Івана Франка є однією з найвідоміших та найавторитетніших в Україні в галузі вивчення народної творчості (в т. ч. музичної), етнографії і загалом традиційної культури українського народу. Студенти та науковці Кафедри української фольклористики Львівського університету активно проводять експедиції в різні регіони України з метою збору матеріалів від носіїв фольклорної традиції. Ці польові здобутки стали методологічною базою для багатьох наукових публікацій і склали основу фізичного та віртуального фольклорного архівів, які нині є важливими джерелами для досліджень народної творчості.

Відеозбірка «Весняні танки та ігри Прип’ятського Полісся» гурту «Володар»

Наталія Хоменко — 2024-12-30

У контексті російсько-української війни питання збереження та популяризації української культури набуває особливого значення. Це не лише акт спротиву культурній асиміляції, а й стратегія зміцнення національної ідентичності. Відстоюючи наші кордони, ми одночасно маємо захищати те, що формує нашу самобутність: мову, традиції, історичну пам’ять. У цьому процесі значну роль відіграє візуалізація фольклорного матеріалу, яка здатна залучити ширшу аудиторію до ознайомлення з нашою нематеріальною культурною спадщиною.
Одним із яскравих прикладів такого підходу є відеозбірка «Весняні танки та ігри Прип’ятського Полісся», яка демонструє професійну реконструкцію пісенно-ігрових веснянок. Цей проєкт став результатом плідної співпраці між дослідниками українського фольклору та професійними кінематографістами.

Четвертий Міжнародний симпозіум етномузикознавців

Галина Пшенічкіна — 2024-12-30

На початку лютого 2024 року відбулася важлива подія для дослідників народної музики – Четвертий міжнародний етномузикознавчий симпозіум «Акту-альні питання східноєвропейської етномузикології». Науковий захід був організований Навчально-науковим інститутом і Навчально-науковою лабора-торією музичного фольклору Дніпровської академії музики.

Етномузичні матеріали онлайн-архіву «Великі трансформації»

Олег Коробов — 2024-12-30

Останніми роками особливої популярності набувають різноманітні онлайн-платформи, які презентують фольклорні експедиційні матеріали і позиціонують себе як цифрові архівні колекції. У 2023 році запущено онлайн-ресурс «Великі трансформації», який має презентувати українську усну історію та музичний фольклор. В основу цього ресурсу лягли експедиційні матеріали, зафіксовані у 1989–1994 роках з ініціативи американського етномузиколога Вільяма Нолла, який безпосередньо брав участь у польових дослідженнях.