Проблеми етномузикології

ЗНАЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЕТНОМУЗИКОЛОГІЇ ДЛЯ РОЗВИТКУ ЦІЄЇ ДИСЦИПЛІНИ У ПОЛЬЩІ

2023-12-26T11:40:34+02:00

Ця стаття побудована як серія порівнянь, що показують глибокий паралелізм процесів, які відбувалися протягом ХХ–ХХІ століть у розвитку новоствореної дисципліни етномузикології у двох сусідніх етнічно споріднених країнах – Польщі та Україні.

Термін «етномузикологія» був винайдений в Україні (1928, Климент Квітка), а в Польщі він функціонував уже в 1930-х роках. Українці розпочали систематичні записи народних пісень ще в австрійській Галичині на початку ХХ ст., у Польщі – у міжвоєнний період. Система аналізу етнічних мелодій, розроблена в Україні в перші десятиліття ХХ ст., знайшла відгомін у Польщі в 1950-х роках. Не варто говорити про вплив чи наслідування, але ця хвиля демонструє радше спільне культурне ядро і свідчить про те, що в Україні значення вивчення народної музики і традиційних пісень було більш вагомим для збереження національної свідомості, ніж у Польщі, а отже, важливість дослідження народної пісні в Україні, принаймні серед її інтелектуальних еліт, була соціально усвідомлена раніше, ніж у Польщі. Більше того, у ХХ та ХХІ століттях українські та польські етномузикологи мали спільні інтереси та публікували праці, присвячені вивченню музичних традицій культурного пограниччя, Карпатських гір, музичних інструментів, пісенного репертуару з його надзвичайно цінною, унікальною картографією.

ЗВУКОВИЙ АРХІВ ІНСТИТУТУ ЕТНОМУЗИКОЛОГІЇ НАУКОВОДОСЛІДНОГО ЦЕНТРУ СЛОВЕНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ НАУКИ ТА МИСТЕЦТВ

2023-12-26T11:48:48+02:00

Починаючи з кінця лютого 2022 року вітчизняна наука зазнала значних пертурбацій, викликаних повномасштабною війною, розпочатою Російською Федерацією проти України. Вони, як не раз бувало в історії збройних конфліктів, значно вплинули на різні сфери культури, мистецтва та науки, у тому числі на етномузикологію та предмет її дослідження. Міграція науковців усередині країни та за кордон, переміщення та ризики знищення архівів, ускладнені воєнним станом умови польової діяльності, скорочення фінансування у сферах науки та освіти та, водночас, зріст запиту суспільства на традиційну культуру й поява нових ініціатив із захисту та збереження української спадщини — усе це формує нові реалії, до яких дослідники мають пристосовуватися та в межах яких мають знаходити нові підходи для наукової діяльності. Досвід проходження подібних криз іншими країнами, як і досвід збереження архівів у цілому, може стати дуже корисним для вітчизняної науки. Саме тому з початком війни свою допомогу в збереженні культурної спадщини України почали активно пропонувати інституції, фонди та асоціації країн Європи, США та Канади.

Вимушена міграція дослідників створює, на щастя, й позитивні моменти – це посилення міжнародних контактів, набуття українськими вченими досвіду роботи в закордонних інституціях, презентація вітчизняної науки серед колег інших країн, а отже, популяризація української культури у світі. Так, за час повномасштабної війни українські дослідники-музикознавці та культурні діячі долучилися до наукових і творчих процесів різних установ Польщі, Литви, Чехії, Словенії, Австрії, Німеччини, Нідерландів, Франції, Швеції, Канади, США та інших країн.

Авторка статті розглядає історію й принципи організації та зберігання звукового архіву інституту етномузикології Науково-дослідного центру Словенської академії науки та мистецтв (ZRC SAZU, м. Любляна), маючи можливість безпосередньо працювати з цією колекцією як вимушено переміщений дослідник. У статті подається коротка історія інституту як головного етномузикологічного центру Словенії, розглядається діяльність ключових науковців установи, їхня роль в історії інституту та архіву, підходи до збирання та вивчення традиційної музики словенців, окреслюються актуальні напрямки роботи з цифровим архівом. На підставі цих фактів проводиться порівняння з архівами традиційної музики в Україні, дається оцінка можливостей залучення розглянутих методів організації та зберігання даних у роботі з вітчизняними колекціями музичного фольклору, враховуючи нагальність таких заходів у часи підвищеного ризику втрати культурної спадщини, викликаного війною.

АРХІВ МУЗИЧНОГО ФОЛЬКЛОРУ АКАДЕМІЇ МУЗИКИ ТА ТЕАТРУ ЛИТВИ: «ГАРНА ПІСНЯ» – ОБРАЗ, ЩО ВИЗНАЧИВ РОЗВИТОК ТА СИСТЕМУ АРХІВУ

2023-12-26T11:57:59+02:00

Стаття присвячена принципам створення колекції музичного фольклору Академії музики та театру Литви (LMTA) та його вмісту. Пояснюється, що призвело до вибору того чи іншого способу накопичення архіву та його наповнення. Обговорено естетичні погляди співробітників та керівників фольклорних експедицій, ставлення до цінності та краси пісні, що мали важливе значення для накопичення колекції.

У публікації використані такі методи наукового дослідження: спостереження, порівняння, експеримент, вимірювання, абстрагування. Наукова новизна публікації полягає в тому, що досліджувані питання у литовському етномузикознавстві порушуються вперше.

Збережений у Архіві контент відображає естетичні цінності міського фольклорного руху кінця ХХ століття та описує пісенний фольклор сільських мешканців того періоду. Також він частково відображає спосіб та стиль співу в тогочасних селах. Така ситуація була спричинена історичними обставинами і прагненням учасників фольклорного руху протистояти радянській дійсності

ЗАГАЛЬНІ АСПЕКТИ КРИТИКИ СУЧАСНИХ ПОЛЬОВИХ ЗАПИСІВ УКРАЇНСЬКОГО МУЗИЧНОГО ФОЛЬКЛОРУ

2023-12-26T12:05:41+02:00

У роботі наголошено на необхідності критичного ставлення до аудіоматеріалів, здобутих під час фольклорних експедицій, аргументовано необхідність перевірки / валідації задокументованих у терені аудіоматеріалів щодо міри їх достовірності, повноти й відповідності нормам досліджуваної етномузичної культури. Визначено «зони уваги», потеційно небезпечні щодо можливого викривлення інформації на різних етапах її руху (фіксація – фондування – вивчення – публікація). Названо чинники, які є запорукою коректного відчитування й адекватної наукової інтерпретації польових аудіозаписів.

Охарактеризовано останній період збирання українського музичного фольклору (з точки зору застосовуваних методик, збирацьких компетенцій та стану збереженості етномузичної традиції).

Зазначено головні ракурси й методи критичного аналізу сучасних польових аудіозаписів – як на рівні окремого твору чи навіть його елементів, так і на рівні більшого чи меншого інформаційного масиву

ВЕЛИКОДНІ ВЕСНЯНКИ У МЕЖИРІЧЧІ НИЖНЬОЇ ПРИП'ЯТІ, УЖА І ТЕТЕРЕВА

2023-12-26T12:11:31+02:00

Північні землі сучасної Київщини, які знаходяться між річками Прип’ять, Уж і Тетерів у їх нижній течії, історично й географічно належать до Полісся. Цю територію етнографи справедливо вважають заповідником давніх слов’янських традицій. Різноманітні календарні обряди дохристиянського походження продовжували функціонувати в житті місцевих мешканців аж до початку ХХІ століття. Серед усіх календарних сезонів особливим розмаїттям відзначалася весна. Обряди й пісні – веснянки – змінювалися на різних етапах весняного сезону та відображували стан природи й прагнення людей, насамперед молоді: спочатку прикли́кати весну, а пізніше активувати її ознаки.

Статтю присвячено розгляду пісень середньої фази весни – від свята Пасхи до Трійці, записаних автором на цій території у 1979–2007 роках. Вони помітно відрізнялися від ранньовесняних пісень-закличок: дівчата не просто співали великодні веснянки, а супроводжували ними обрядовий хороводний рух. Вони трималися за руки й рухалися по колу або звивистою лінією, а іноді жестами імітували працю в полі. Зміст цих пісень широкий – від дитячих ігрових сюжетів до невеличких перфоменсів на тему відносин між хлопцем і дівчиною. Пісні відрізняються також за музичними ознаками. Пісенний матеріал у статті викладено за ритмотипологічним принципом. Нотні зразки (транскрибовані автором) подано наприкінці статті.

ЛІРИЧНІ ВЕСІЛЬНІ ПІСНІ СЕРЕДНЬОЇ НАДДНІПРЯНЩИНИ: МОРФОЛОГІЯ ТА ГЕОГРАФІЯ СТРОФІЧНИХ МЕЛОДІЙ ШЕСТИДОЛЬНОЇ ОСНОВИ

2023-12-26T12:19:18+02:00

Представлено результати морфологічного дослідження середньодніпровської колекції весільних мелодій ліричної функції, в основі яких лежить шестидольна ритмосхема з ритмікою й віршами другого покоління, оформлена у трирядкову строфу (умовна макромодель ‹V*63 ›). До цієї жанрової підгрупи вживають стале окреслення «ліричні весільні пісні» (ЛВП), її ключові функціональні характеристики: тексти ліричного змісту (передають емоції Молодої та її матері) та мелоінтонації «ліричної стилістики».

У дослідженні було задіяно майже 350 зразків (записані в 1985–2023 роках у теперішніх Черкаській та Кіровоградській областях), із них 80 були вивчені в подробицях, із застосуванням різнорівневого аналізу (інструментарій – моделювання ритмосилабічних формул, інтонаційних контурів, ладозвукорядний аналіз). Побудовані типові локальні моделі були прокартографовані, результати показані на шести картах за окремими морфологічними параметрами: відмінності ритму й композиції (карти В2, В3); темпові відхилення (В3); відмінності фактури (В4); відмінності ладозвукорядної організації (шкала, опорні тони, їх синтаксичні позиції, карти В5 та В6).

Мета публікації – вивести ознаки наддніпрянського підвиду поліетнічного (українськобілоруського) макротипу ‹V*6³ › та представити ареалогію його морфологічних різновидів на теренах Середньої Наддніпрянщини. Установлено кілька важливих структурних позицій:

у вивченій місцевості панує специфічна середньодніпрянська віршова формула – V{45₆} з можливостями її розширення до V{56₇} через механізм наддроблення;
базова трирядкова композиція має традиційну повну й локальну редуковану форми;
у районах, прилеглих до Дніпра, зафіксовані багатоголосні фактурні розробки музичної тканини та пов’язана з цим специфічна фактурна композиція строфи з особливою роллю солістки у зачинній частині строфи;
більшість зразків належать до триопорного весільного ладу з характерною системою кінцевих тонів (СКТ) мелорядків, де другий і третій мелорядки мають сталі каданси на 1 і 2 щаблях, а в першому рядку допускаються три висотні варіанти – 2, 3 або 5 щаблі. За ступенем поширеності це такі СКТ – ‹2;1;2› (загальнопоширений, у тому числі на Поділлі, Поліссі), ‹5;1;2›, ‹3;1;2›. Стале завершення строфи розімкненим кадансом на 2 щаблі, утвореним за допомогою апокопи, є найхарактернішою ознакою досліджуваного мелотипу.

Сумарний аналіз локалізації серії морфологічних маркерів виявив специфіку просторової дистрибуції досліджуваної мелоформи в місцевостях, розташованих на обох берегах Дніпра (у межах вивчених областей – карта В7). Різні сполучення морфологічних параметрів сформували 6 локальних груп мелодій, які можна об’єднати в чотири різновиди, протиставні за їх базовими ареалами – два подільські (басейни Гнилого Тікича й Синюхи) та два наддніпрянські.

Здобуто аргументи на користь того, що принаймні західний кордон Середньої Наддніпрянщини може бути намічений доволі виразно (хоча й очікувано у вигляді розмитої межі).

Створені ареали є орієнтирами для подальших дослідницьких кроків: відкривається перспектива функційного вивчення ЛВП – виявлення повного корпусу поетичних текстів ліричного змісту та мелодій відповідної їм стилістики; пошук теренів, на яких могла розгорнутися ліризація пісень шестидольної трирядкової форми, спроби окреслити гіпотетичну хронологію цих процесів.

Статтю супроводжують таблиці джерел (А), нотації (Б, 10 прикладів), карти (В).

РЕКОНСТРУКТИВНЕ ВИКОНАВСТВО ФОЛЬКЛОРУ В УКРАЇНІ: ЗАРОДЖЕННЯ, ПОСТУП, ЗДОБУТКИ (З КІНЦЯ 1970-Х ДО СЬОГОДНІ)

2023-12-26T12:29:16+02:00

У статті зроблено стислий огляд історії українського реконструктивного виконавства музичного фольклору від часу зародження цього феномену наприкінці 1970-х років до сьогодні. Висвітлено історичні та контекстуальні передумови виникнення нового напряму в музичній культурі України, коротко схарактеризовано найвідоміші гурти-репрезентанти, а саме: час їх створення, імена ініціаторів, лідерів, напрями діяльності та особливості репертуару. Окремий розділ присвячено діяльності гуртів при вищих навчальних та позашкільних освітніх закладах. У підсумку окреслено особливості українського реконструктивного виконавства на сучасному етапі, загальну динаміку та можливі перспективи його розвитку

ТЕРАПЕВТИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ УКРАЇНСЬКОГО ТРАДИЦІЙНОГО СПІВУ

2023-12-26T12:36:40+02:00

Мета статті – розкрити терапевтичні особливості, притаманні українській співочій традиції. Методи дослідження. Опис характерних рис українського народнопісенного виконавства (такі як тембр, варіативність і т. ін.) з погляду їх впливу на психофізіологічний стан співаків. Порівнюються особливості співу різними тембрами, сольне та гуртове виконання. Проаналізовано комплексний вплив традиційного співу за різними показниками (виконавськими, музично-терапевтичними, психофізіологічними тощо). Узагальнено дані щодо потужних музично- терапевтичних ресурсів українського традиційного співу. У результаті студій виявлено 1) здатність співу зменшувати рівень стресу, сприяти релаксації та спокою; 2) властивість відкритого тембру посилювати антистресову дію співу; 3) вплив варіативності співу на підвищення рівня креативності, почуття свободи та посилення позитивних емоцій; 4) здатність гуртового співу зміцнювати впевненість, умотивованість, приносити радість, сприяти емоційній єдності співаків; 5) унікальну терапевтичну потужність української співочої традиції завдяки комплексній дії її музичних параметрів. Актуальність теми зумовлено осмисленням терапевтичних властивостей українського традиційного співу як дієвого засобу для зменшення стресу та подолання наслідків посттравматичного стресового розладу.

ЛІТОПИС ФОЛЬКЛОРИСТИЧНИХ ПОДІЙ 2023

2023-12-26T12:41:50+02:00

CHRONICLE OF FOLKLORISTIC EVENTS 2023

Програма сьомої міжнародної конференції «УКРАЇНА. ЄВРОПА. СВІТ. ІСТОРІЯ ТА ІМЕНА В КУЛЬТУРНО-МИСТЕЦЬКИХ РЕФЛЕКСІЯХ»

2023-12-26T12:47:55+02:00

Seventh International Research-to-practice Conference
«UKRAINE. EUROPE. WORLD. HISTORY AND NAMES IN CULTURAL AND ARTISTIC REFLECTIONS»